Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ігор Дашутін, суддя ВС у КАС Володимир Соколов, судді ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат і Євген Петров узяли участь у круглому столі «Проблемні питання кваліфікації дій осіб за недостовірне декларування, приховування активів, у тому числі набутих з ознаками необґрунтованості чи незаконного збагачення».

У вітальному слові Ігор Дашутін наголосив, що обрана для обговорення тема є важливою як для правозастосовної практики, так і для утвердження довіри до державних інституцій. Пропоновані до розгляду питання стосуються не лише окремих аспектів фінансового контролю чи відповідальності за порушення антикорупційного законодавства. Ідеться про значно ширший контекст: якість публічного врядування, рівень правової культури в державі та здатність уповноважених органів діяти узгоджено, послідовно і в межах закону.

Спікер зазначив, що боротьба з недостовірним декларуванням, приховуванням активів, зокрема тих, набуття яких може мати ознаки необґрунтованості чи незаконного збагачення, безперечно, є однією з ключових складових сучасної антикорупційної політики держави. У цій сфері суспільство очікує не декларативних намірів, а зрозумілих, передбачуваних і справедливих рішень.

Водночас складність таких справ зумовлена не лише фактичними обставинами, а й необхідністю належної правової кваліфікації, правильного визначення меж відповідальності, розмежування суміжних складів правопорушень, належного збору та оцінки доказів, а також забезпечення балансу між публічним інтересом і гарантіями прав людини.

На переконання очільника КАС ВС, у сфері протидії корупції, як і в будь-якій іншій чутливій для суспільства сфері, особливої ваги набуває узгодженість правових підходів. Різне тлумачення законів, неоднакова оцінка схожих обставин або відсутність чітких орієнтирів щодо кваліфікації може створювати правову невизначеність. Це впливає і на ефективність фінансового контролю, якість доказової роботи і перспективи притягнення винних осіб до відповідальності.

У цьому контексті важливо, що темами обговорення є узгодження засад кваліфікації дій осіб за недостовірне декларування та специфіка збору доказів. Спікер також акцентував на питанні встановлення суміжних складів правопорушень і взаємодії органів у разі виявлення правопорушень, пов’язаних із набуттям активів та їх декларуванням, під час здійснення заходів фінансового контролю і притягнення осіб до встановленої законом відповідальності.

Ігор Дашутін наголосив, що роль суду в цій системі є особливо відповідальною. Суд покликаний забезпечити законність, неупередженість, правову визначеність і справедливість остаточної правової оцінки. Для адміністративного судочинства це має особливе значення, оскільки саме в цій юрисдикції дуже часто знаходять свій прояв питання меж дискреції органів влади, дотримання процедур, належності та достатності обґрунтування рішень, а також захисту прав особи у відносинах із державою.

Результативність антикорупційної політики передусім залежить від того, наскільки професійно, послідовно і злагоджено діятимуть усі уповноважені суб’єкти. Але не менш важливо, щоб ці дії завжди були в межах права, ґрунтувалися на чітких процесуальних стандартах і відповідали принципам справедливості, правової визначеності й поваги до прав людини.

Василь Крат розглянув питання про недійсність правочинів і публічну сферу. Він звернув увагу, що вочевидь саме досить «широкий профіль діяльності» Касаційного цивільного суду (від цивільних, сімейних, трудових спорів до інтелектуальної власності, міжнародного комерційного арбітражу) дозволило парламенту із 2019 року віднести і стягнення необґрунтованих активів.

Суддя зауважив, що вже давно спостерігаються спроби застосування приватноправових інструментів у податкових спорах (визнання договорів недійсними та ін.). А сьогодні їх інколи намагаються застосовувати у спорах щодо необґрунтованих активів.

Василь Крат звернув увагу на постанову Об'єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. Позивач ініціював спір про недійсність для створення преюдиції для використання її для скасування податкових повідомлень-рішень у податковому спорі. ОП КЦС ВС сформулювала кілька ключових і важливих позицій.

По-перше, для чого недійсність правочину? Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати чи присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Тож ініціювання спору про недійсність договору з іншою метою є недопустимим.

По-друге, суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Доповідач зазначив, що інструментарій ЦК України застосовується для захисту цивільних прав та інтересів конкретних осіб, а не суб’єктів публічного права. У зарубіжних правопорядках конструкція недійсності в публічних спорах (зокрема податкових) давно не використовується. Класична недійсність виникла в Римі для захисту цивільних прав та інтересів, а не для застосування її з публічно-правовою метою.

Також Василь Крат проаналізував постанову КЦС ВС від 1 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20. В цій справі позивач просив визнати правочин удаваним для того, щоб уникнути дії Закону України «Про запобігання корупції».

Касаційний суд вказав, що в разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції» відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача.

Доповідач навів і постанову КЦС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22. Суд звернув увагу, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

В іншій справі (постанова КЦС ВС від 15 травня 2024 року у справі № 991/3346/23) ішлося про недійсність договору позики, за яким нібито були придбані активи. Суд вказав, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. У цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності. А також Суд зазначив, що відповідач, як особа, уповноважена на виконання функцій держави, повинен був усвідомлювати ризики набуття у власність автомобіля за відсутності достатніх законних і належним чином підтверджених доходів. Оскільки договір позики не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, то одним із доказів законності набуття у власність спірного активу могли бути задекларовані відповідачем відомості про фінансові зобов’язання членів його сім’ї у вигляді позики. 

Василь Крат звернув увагу на постанову КЦС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17. У ній ідеться, що часто договір позики намагаються використати сторони у спорах про поділ майна подружжя, щоб спростувати презумпцію спільності майна. Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

Суддя звернув увагу, що касаційний суд зовсім недавно постановив окрему ухвалу щодо НАЗК, оскільки в спорі про поділ майна подружжя чоловік (суб’єкт декларування) саме таким чином намагався використати договір позики, проте відповідні фінансові зобов’язання не були відображені в декларації.

Продовжуючи цю тему, Євген Петров акцентував, що, незважаючи на публічно-правову природу інституту необґрунтованих активів, він функціонує в царині приватного права. А отже, принципи диспозитивності та змагальності сторін у таких справах зберігаються в повному обсязі. І насамперед від цього слід відштовхуватися при наданні доказів під час подання позову.

При цьому суддя зауважив, що у справах про необґрунтовані активи діє принцип конфіскації in rem: предметом розгляду є майно, а не особа (хоча треба пам’ятати, що майно має належати спеціальному суб’єкту). Тому необхідно враховувати права третіх осіб, зокрема подружжя, адже презумпція спільного майна подружжя зберігає свою дію. Чоловік або дружина спеціального суб'єкта мають бути залучені до справи як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Доповідач звернув увагу, що деякі науковці, представники САП і НАБУ говорять про презумпцію необґрунтованості активів, а відповідно, що обов’язок доказування (про те, що активи обґрунтовані) покладається на відповідача. Однак така думка є хибною. Адже ст. 328 ЦК України встановлює презумпцію права власності або правомірності набуття активів.

Євген Петров зауважив, що за логікою презумпції необґрунтованості активів спеціальний суб'єкт не вважається власником відповідного майна, доки не доведе його обґрунтованість. У зв'язку з цим постають закономірні питання: який правовий режим такого майна до визнання активів обґрунтованими, чи підлягає воно передачі на відповідальне зберігання і яким чином особа може ним користуватися, якщо обґрунтованість активів ще не підтверджена судом, – а розгляд справи може тривати роками.

Тому, зазначив доповідач, про необґрунтовані активи можна говорити лише після того, коли до суду подано належно мотивований та підкріплений достатніми доказами позов, які суд оцінив і відкрив провадження у справі. З цього моменту у відповідача виникає обов’язок належним чином доводити, що певний актив є обґрунтованим.  

При цьому Євген Петров ще раз акцентував, що у справах відповідної категорії діють принципи диспозитивності та змагальності сторін. Він звернув увагу, що п. 4 ст. 89 ЦПК України встановлює окремий порядок оцінки доказів у відповідній категорії справ: суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони. Тобто діє принцип балансу ймовірностей.

Доповідач зауважив, що інститут необґрунтованих активів врегульовано лише трьома статтями процесуального закону, хоча йдеться про норми матеріального права. Законодавець вніс деякі зміни до ст. 328 ЦК України. Однак багато питань залишаються неврегульованими. Наприклад, відповідні норми оперують поняттям «мінімальна ринкова вартість активів», однак закон не надає йому визначення. Крім того, на думку судді, доцільно законодавчо визначити, що інститут визнання правочину недійсним не застосовний при розгляді справ про необґрунтованість активів.

Євген Петров також звернув увагу, що наприкінці минулого року разом із Василем Кратом вони підготували огляд висновків касаційного суду у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1944827/. 

Зокрема, в ньому наведені позиції КЦС ВС про:

• відсутність солідарної відповідальності в справах про необґрунтовані активи;
• розмежування між стягненням самого активу та стягненням грошових коштів у межах його вартості, а також неможливість підсумовування залишків із декларацій за різні роки;
• те, що перехід особи зі статусу суб'єкта приватного права до статусу публічного службовця жодним чином не змінює правовий режим раніше набутого нею майна та ін.

Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Nedijsn_pravoch_pybl_sfera.pdf 

Презентація Євгена Петрова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Neobgrynt_aktuvu.pdf  

Захід організувало Національне агентство з питань запобігання корупції.

Верховний Суд