Близькими родичами, які не можуть бути свідками при посвідченні заповіту, є батьки, діти, брати та сестри відповідно до ст. 68 ЦК України. Рідні дядько чи тітка спадкоємця не є близькими родичами в розумінні п. 3 ч. 4 ст. 1253 ЦК України.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, що переглядалася, позивачка просила визнати недійсним заповіт своєї матері, складений на користь її сестри. Позов було мотивовано тим, що заповіт підписала інша особа через начебто слабкий зір заповідачки, а одним зі свідків була рідна тітка спадкоємиці за заповітом.

Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили, встановивши, що заповіт відповідав справжній волі спадкодавиці, а залучення свідків та особи, яка підписала замість заповідачки документ, було виправданим через її стан здоров'я (слабкий зір) і неписьменність. Також суди зазначили, що рідна тітка спадкоємиці, яка була свідком, не є її близьким родичем у розумінні цивільного законодавства.

ОП КЦС ВС, забезпечуючи єдність судової практики, відступила від правового висновку колегії суддів іншої судової палати та дійшла таких правових висновків.

Оскільки спеціальна норма про свідків заповіту не містить переліку близьких родичів, необхідно застосовувати ст. 68 ЦК України як найбільш близьку за змістом до ст. 1253 ЦК України, оскільки нею обмежується коло осіб, які не можуть укладати договори з певними особами. Такими особами є батьки, діти, брати, сестри, і саме ці особи не можуть бути свідками при посвідченні заповітів на користь свого близького родича.

Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Парламентом не передбачено в ст. 1 ЦК України можливості застосування до регулювання спадкових відносин, а саме щодо визначення близького родича в розумінні п. 3 ч. 4 ст. 1253 ЦК України, норм публічних законів.

Рідний дядько / рідна тітка спадкоємця за заповітом може вважатися членом сім’ї спадкоємця тільки за умови, що він / вона і спадкоємець спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

При цьому застосування ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», ст. 26 СК України, ст. 25-1 КЗпП України за аналогією закону неможливе при вирішенні питання про визначення поняття «близькі родичі» (п. 3 ч. 4 ст. 1253 ЦК України), оскільки в цих актах законодавства надаються різні визначення кола таких осіб, що пов’язано зі спеціальними цілями правового регулювання відповідних актів.

ОП КЦС ВС зазначила, що наведені норми публічного права, на яке міститься посилання в касаційній скарзі, мають інші цілі регулювання, тому їх визначення «близькі особи» не поширюється на цивільні правовідносини.

Крім того, ОП КЦС ВС підкреслила, що фундаментальним принципом спадкового права є свобода заповіту, яка вимагає поваги до волі заповідача. Кваліфікація заповіту як нікчемного через розширене тлумачення формальних вимог за відсутності реальних дефектів волі особи є неприпустимою.

Постанова ОП КЦС ВС від 2 березня 2026 року у справі № 462/863/23 (провадження № 61-5396сво24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134879991.

Верховний Суд